У статті аналізуються історичні аспекти становлення методології дослідження художньої словесності як однієї з визначальних напрямків українознавчого наукового пошуку. У проекції на фундаментальні дослідження М. Максимовича, І. Франка, О. Потебні, М. Грушевського осмислюється проблематика співвіднесення уснопоетичних та писемних форм словесності у їхньому розвитку ідеалектичній взаємообумовленості. Особлива увага звертається на синхронізацію процесів мовотворення та творення художніх образів у цілісному контексті словесності як вербальної репрезентації України й українства. Характеризуються сучасні парадигмальні принципи аналізу феномену словесності в поліфонічній системі концентрів українства.
