У статті досліджується гносеологічна, логічна та психологічна природа формування імовірного і вірогідного знання у кримінальному провадженні. Автор стверджує, що воно не завжди є хибним та істинним. Становлення вірогідного знання обумовлено об"єктивнимиі суб"єктивними чинниками. Це не виключає впливу на пізнавальну діяльність випадкових факторів, які детермінують сумніви в істинності отриманих знань. З метою максимального обмеження суб"єктивного чинника обгрунтовується необхідність в активізації результатів доказування у кримінальному судочинстві.
