Стаття присвячена аналізу моделей освітньої політики, які набули поширення у зарубіжних країнах і на національному грунті. Розглянуто особливості, виокремлено позитивні та негативні ознаки різних моделей, з"ясовано роль держави у впровадженні тієї чи іншої моделі у практику. Встановлено, що в Україні пріоритет надається моделям, які передбачають творення нових форм організації освітньої діяльності, базованих на прогнозуванні та швидкому реагуванні на виклики; трансформацію наявних інституцій, організаційних та освітніх практик відповідно до мінливих умов українського соціуму, технічне пристосування до нових обставин існування та діяльності; імітацію змін.