У статті здійснено історико-філософський аналіз трансформації значень поняття «трансценденція». На основі розгляду онтологічного, теологічного, гносеологічного та антропологічного контекстів виокремлено класичне визначення трансценденції та досліджено його місце у сучасній філософії.
Будучи одним із найважливіших досягнень Осьового часу, поняття «трансценденція» стало для людини відкриттям сфери «по той бік» чуттєво даного світу. Невідомий міфологічній свідомості дуалізм вічного/часового, трансцендентного/іманентного радикально змінив уявлення людини про структуру Буття. Якщо в доосьовому періоді дійсність сприймалася як гомогенна і навіть боги належали до «цього» світу, то поява поняття «трансценденція» ознаменувала строге розмежування двох вимірів: земного і небесного, фізичного і духовного, матеріального і ідеального – та встановлення чіткої ієрархії Буття, яка приписувала чуттєво даному світу недосконалість та залежність від трансцендентного. Відтак, доведено, що класичне визначення трансценденції передбачає, по-перше, просторове розмежування і вертикальний поділ (між вищим і нижчим рівнями Буття), по-друге, вихід за межі чуттєво даного світу. У період Осьового часу дуалізм найбільш яскраво проявився в юдаїзмі та грецькій філософії, тому в &статті беруться до уваги саме ці два варіанти Осьового часу – Палестина і Греція, – які, до того ж, стали фундаментом для модерної європейської філософії.У юдаїзмі Бог стає трансцендентним, виходить за межі природи: є її творцем, але належить до сфер&и «по той бік» чуттєво даного світу. Відтак природа втрачає сакральність і зазнає «розчаклування». Трансцендентність Бога є не лише просторовою, але й часовою, оскільки він перебуває поза часом – у вічності. Платон розмежовує трансцендентне та іманен&тне у двох аспектах: онтологічному (надаючи перевагу трансцендентному як досконалому) та гносеологічному (протиставляючи світ ідей як єдине джерело істини видимому світу, що вводить нас в оману). Середньовічне християнство, синтезуючи юдаїзм та плато&нізм, вміщує платонівський світ ідей у розум Бога. Людина як творіння Боже не може проникнути в розум творця, а отже, спроможна пізнавати його ідеї тільки через їхній прояв у створеному Богом світі. Абсолютна істина стає для людини недосяжна, людина &спроможна пізнати стільки, скільки трансцендентний Бог відкриє їй, проявляючись в іманентному світі. Отже, як показано у статті, класичне визначення трансценденції, сформоване у період Осьового часу і радикалізоване у Середньовіччі, утвердило недоско&налість земного світу та його залежність від сфери трансцендентного, вічного, ідеального. Як наслідок, намагаючись відновити свою цінність, земний світ через деїзм Нового часу звільнився від впливу трансцендентного і, врешті, завдяки тривалому секуля&ризаційному процесу досягнув самодостатності, а трансцендентний «Бог помер», як висловився Ф. Ніцше.
