"Особливості української ментальності завжди спонукали селян до індивідуального господарювання на землі. Така можливість випала лише в результаті впровадження в Російській імперії на початку ХХ століття аграрної реформи Петра Столипіна. Вона мала забезпечити розвиток приватного володіння землею за прусським зразком. Укази 1906-1910 рр. віддавали перевагу приватній власності на землю перед общинною. Стрижнем реформи була ставка на особисту ініціативу і конкуренцію, на противагу традиційній рівності в бідності. Селяни почали масово виходити з громади (общини), придбавши у власність земельні наділи від панських та державних володінь шляхом купівлі-продажу через Селянський поземельний банк. Заможні берестівчани й мешканці навколишніх сіл, скориставшись можливостями реформи, вподобали серед безмежного поля урочище для заснування хутора. Нове поселення виникло на початку ХХ століття і проіснувало до 1935 року. Вже в 1930-х хутір налічував понад 50 дворів. Родини були заможними й великими: у кожній - не менше ніж 10-12 осіб".
