"Їхні долі – долі майже всіх класиків української літератури радянської доби – складалися трагічно. Монолітом, титаном серед них завжди (тоді і тепер) височів Олесь Терентійович Гончар, автор багатьох і нині актуальних творів, що стали символом та інструментом самоутвердження покоління 1960-х років, покоління, завдяки якому став можливим переможний 1991 рік. Гончар завжди був непростим, завжди промовляв між рядків – і у "Прапороносцях", і в "Тронці", і в багатьох інших скалічених цензурою творах. Трагічна постать – навіть у той час за її величчю вгадувалась глибока зажура. Сучасному читачеві – особливо молодому – важко збагнути складні репресивні умови, в яких тоді доводилося працювати письменникам. Їхні твори псували, набрані шпальти розсипали, наклади вилучали, речення і абзаци примушували витирати з уже надрукованих книжок".
