В статье определяется место танцевальной художественной самодеятельности в официальной советской культуре и роль специалистов хореографического дела в ее развитии. Объясняются мотивы советских экспертов по танцевальному искусству, зачастую вдохновлявшиеих на вымышленные рассказы о собирании хореографического фольклора. Тем самым предпринимается попытка реконструировать логику представлений советских специалистов по народному танцу о предмете их увлечений, любви и профессиональных занятий. В итоге автор приходит к выводу, что ритуализированные рассказы об изучении фольклорных истоков хореографами-постановщиками были важным аргументом в подтверждение "народных корней" советского хореографического твор- чества, парадоксальным образом мобилизируя вымыселв обоснование "подлинного".
У статті окреслюється місце танцювальної художньої самодіяльності в офіційній радянській культурі і роль фахівців хореографічної справи в її розвитку. Пояснюються мотиви радянських експертів у танцювальному мистецтві, які часто надихали їх на вигадані розпові- ді про збирання хореографічного фольклору. Тим самим робиться спроба реконструювати логіку уявлень радянських фахівців з народно- го танцю про предмет їхніх захоплень і професійних занять. У підсумку автор приход&ить до висновку, що ритуалізовані розповіді про вивчення фольклорних витоків хореографами-постановниками були важливим аргументом на підтвердження "народних коренів" радян- ської хореографічної творчості, що парадоксальним чином мобілізувало вигадку &на обґрунтування "справжнього".
Over the decades, starting from the late 1930"s, soviet journalistic reportage about professional and mainly amateur folk dance groups from central European regions of the USSR and Siberia, Ukraine, Transcaucasia an&d other parts of the Soviet Union were full of reports about choreographers" "ethnographic expeditions" down the country and their desire to "learn from the people" dance technique. Why did "field collection" of the choreographic material hold a prom&inent place and deserve special mention in the stories about amateur folk dance arts? Weren"t numerous stories about folk trips the invention? In the article subsequent steps are undertaken to answer these questions. Firstly, the place of amateur dan&ce art performance in the official soviet culture and the specialists" role of choreographic business in its development are outlined. Secondly, there is an explanation of reasons of author"s doubts in authenticity of soviet choreographers" numerous &stories about "going to the people". Thirdly, the art of dancing soviet experts" motives, that frequently inspired them to the fictional stories about the collection of choreographic folklore are explained. Therefore, it makes an attempt to renew fol&k dance soviet specialists" logic of notion about the subject of their passion, liking and professional activities. In the issue the author comes to the conclusion that ritualized stories about the analysis of folk sources by choreographer-directors &were the significant argument in corroboration of "folk roots" of the soviet choreographic creative work. As the result, in the soviet discourse of folk dance the stories about choreographic "going to the people" paradoxically made instrumentalizatio&n of fiction in substantiation of "authenticity"
