Стаття - прикладний додаток до давнішої теоретичної публікації автора у виданні-попереднику щодо методологічних засад європейського філософування в аспекті софійного синтезу. Відштовхуючись від презентованих там розуміння загальнофілософських методів таїхніх "епохальних" реалізацій, автор у світлі одного наскрізного прикладу демонструє "зони відповідальності" та онтогносеоепістемологічні границі кожного зі згаданих "шляхів у напрямку речі". Спеціальний інтерес для фахівців становитимуть запропоновані автором шість пакетів маркерів (за числом методів і варіантів софійного - знаттєво-життєвого - синтезу) для ідентифікації методологічних установок і "пограничних" випадків у проміжку від античності до сьогодення. Дієвість кожного з пакетів проілюстрованотекстовим матеріалом - фрагментами трактатів відомих європейських філософів. У § 1 розглянуто натуралістичну методологічну установку, орієнтовану на власне життєвий момент софійного синтезу; пояснено притаманну їй ставку на досвід, факт, віру, гадку і авторитет, отже, на риторичний аспект філософування. У § 2 розглянуто феноменологічну методологічну установку, орієнтовану на власне знаттєвий момент софійного синтезу; пояснено притаманну їй ставку на знання і смисл поза будь-які несуттєві самі по соб&і фактичні способи даності речі. У § 3 розглянуто трансцендентальну методологічну установку, орієнтовану на синтез знання і життя засобами знання в аспекті логосу самого логосу; пояснено притаманну їй ставку на смисл - як смисл у становленні та на фа&кт - як носія певного смислу з їхнім об"єднанням в єдиній логіко-поняттєвій конструкції речі. У § 4 розглянуто діалектичну методологічну установку, орієнтовану на синтез знання і життя засобами знання в аспекті логосу ейдосу; пояснено притаманну їй с&тавку на розумну річ як смислову одиницю і продукт смислового саморозвитку, де покладається не лише сама річ, але й усе визначене нею інобуття. У § 5 розглянуто міфологічну методологічну установку, орієнтовану на синтез знання і життя в аспекті їхньо&го сукупного облаштування як живого розуму; пояснено притаманну їй ставку на розумну річ як реальну і самоочевидну в своїй одиничності живу істоту. У § 6 розглянуто герменевтичну (= ономатологічну й узагалі символічну) методологічну установку, орієнт&овану на синтез знання і життя в аспекті його іменування як розумного виразу речі для іншого; пояснено притаманну їй ставку на ім"я і текст як повний вираз смислу і повне знання факту, які остаточно відкриваються для іншого (= увиразнюються resp. роз&уміються) в істині речі.
