Розмову про Петлюру в кіно слід почати з того, як загалом відображалися в кінематографі Перші визвольні змагання. В радянському кіно вони були складовою ключової теми революції і т. зв. «громадянської війни» – тож увага до них була особливою. Зрозуміло,що за представниками українських національних сил закріпили статус ворога, та репрезентація їх мала свої особливості: в кіно просувався образ Української держави, незалежно від форми устрою, як квазі-державного утворення без майбутнього. Іронія ставала одним із основних прийомів у зображенні Української революції та її діячів, котрі не мали сприйматися всерйоз, як гідні супротивники (цю роль відвели провідним державам Заходу та російським імперським силам): радянський вибір для України мав виглядати безальтернативним. З’явилися стереотипні образи Грушевського, Винниченка, Петлюри, що викликали не тільки і навіть не стільки ненависть, скільки сміх. Поговоримо про Петлюру – постать, що втілювала чи не все ненависне в Українській республіці для російських імперіалістів і старого, і нового зразка.
