Поезії Галини Олійник періодично зустрічаємо у часописі НСПУ «Дзвін» і в газеті письменників «Літературна Україна» вже більше десятка років. Насичені вони багатозначними образами природи, гіркуватої ідилії сільського життя, тому близькі автентичному сприйняттю кожного українця, у гени якого неодмінно вписане відчуття свого. Та притягує читача не тільки залюбленість авторки у красу зовнішню, а й, насамперед, у внутрішню, у ту гармонію, на якій стоїть світ і яка веде Сонце і світила. Галина Олійник багато разів звертається до теми птахів, пограничних між небом і землею. Вони страждальні, бо їхні гнізда спалюють вогнемети, а у їхніх вожаків націлені снаряди, вони й поводирі, доля яких – підніматися.
