Автор виходить із припущення, що описи мов із кодифікованою граматикою мають на меті зведення форм і конструкцій, що зустрічаються у “правильному” мовленні, до реєстру “правильних”. У випадку класичної арабської мови йдеться про мову арабських текстів класичної доби, навіть якщо вони тривалий час побутували в усній формі й були записані значно пізніше їхнього виникнення.
У межах пропонованого дослідження мовні факти, наявні в арабській літературній мові і сучасній стандартній арабській мові, потрібно розглядати як підмножину мовних фактів класичної арабської мови. Навіть побіжного погляду на описи граматичної системи арабської мови досить, аби побачити різницю в підходах до опису граматичної системи з позицій різних граматичних традицій і шкіл. Якщо на ранніх етапах розвитку арабської лінгвістичної традиції правильність тлумачилася як відповідність авторитетним зразкам мовлення арабів (насамперед бедуїнів), то з початком кодифікації арабської граматики дедалі більшу роль почали відігравати правила, складені на основі авторитетних умовиводів, що базувалися на матеріалі “правильного мовлення” переважно за допомогою судження за аналогією (qiyas), а уявлення про істинність цих правил базувались на порівнянні зразків тогочасного реального мовлення з &ідеальними зразками, які вважалися правильними й істинними за визначенням через авторитетність текстів, що їх представляли. Іншими словами, ці зразки, як і міркування про їхню правильність, перебували у сфері ідеального, тобто в “уявному світі”. Знач&но пізніше, а саме на початку ХХ ст., розвиток аналітичної філософії показав можливі точки перетину цього уявного світу з реальним у сфері мови й мовлення. Автор пропонує застосувати прийоми й методи, що склалися в різних галузях лінгвістичних дослід&жень і філософських наук, насамперед у логіці, для аналізу співвіднесеності уявлень про “правильну арабську мову” з реальним мовленням. Водночас дослідник розглядає критерії, за якими істинне міркування можна відрізнити від хибного як щодо форми, так& і щодо змісту, і робить висновок про неможливість визначення універсальних критеріїв, які давали б змогу однозначно оцінити правильність арабських граматичних форм і конструкцій поза межами традиції їхнього вивчення. Автор також зазначає, що через в&еликий прескриптивний складник класичних досліджень у межах традиційної арабської граматики для розуміння причин, що лежать в основі оцінки правильності граматичних моделей і конструкцій та істинності критеріїв цієї оцінки, важливо враховувати думку &конкретних авторитетних арабських учених класичної доби щодо конкретних граматичних явищ арабської мови.
