The endless debates on Sophocles" Antigone reflect different analytical perspectives as to the multiple and concurrent dualities intertwined in the drama, like legality and legitimacy, lawfulness and morality, expediency and tradition, humans and the divine. Still, subjective perspectives notwithstanding, a conceptually and aesthetically prevalent duality in the Antigone pertains to the head-on conflict between (king Creon"s) material power and (Antigone"s) moral strength: Adult Creon"s reasoning for enforcing his deadly kingly edict on adolescent Antigone is well founded with respect to the imperative need to maintain law and order in his dominion, as a necessary condition for reinstituting socio-political stability and ensuring the security and independence of his polis, especially in extreme conditions of civil warfare; nevertheless his aesthetically hubristic exertion of power leads the monarch"s own family to self-destruction. In this mythological twist of fate, the Antigone brings to the fore artistically (and barely disputably) the limitations of the so-called right of the strongest, because the strongest is never strong enough to be always the master, unless he transforms strength into right, and obedience into duty.
Нескінченні дебати п&ро "Антігону" Софокла відображають різні аналітичні точки зору щодо переплетених у драмі множинних і паралельних дихотомій, серед яких легальність і легітимність, законність і мораль, доцільність і традиція, людське і божественне. І все ж, незважаючи& на суб"єктивні точки зору, концептуально та естетично домінантна дихотомія в "Антігоні" стосується прямого конфлікту між матеріальною владою (царя Креонта) і моральною силою (Антігони). У цьому контексті міркування дорослого Креонта щодо виконання с&вого царського наказу про смертний вирок юній Антігоні є цілком обґрунтованими. Насамперед йдеться про нагальну потребу підтримувати правопорядок у своєму володінні як необхідну умову відновлення соціально-політичної стабільності та забезпечення безп&еки і неза- лежності його полісу, особливо в екстремальних умовах громадянської війни. Водночас естетично гібристичний прояв влади Креонта призводить власну родину правителя до самознищення. У цьому міфологічному повороті долі Антігона вправно (і без&заперечно) висуває на перший план проблему обмеження так званого права найсильнішого, адже найсильніший ніколи не буває достатньо сильним, щоб завжди бути господарем, хіба що він перетворює силу на право, а послух - на обов"язок.
