Мета статті – проаналізувати образ Токсаріса у творах Лукіана Самосатського. Методологічна база. Дослідження ґрунтується на засадах історичної імагології – міждисциплінарного напрямку, що досліджує образ «чужого». Вивчення уявлень про варварів в античній культурі допомагає зрозуміти суспільство, яке формує ці стереотипи. Наукова новизна полягає в акцентуванні уваги на порівнянні образів Анахарсіса та Токсаріса у творах Лукіана Самосатського. У статті простежується, як впливало походження автора новел на використання образу благородних варварів. Висновки. Лукіан Самосатський звертається у своїх сатиричних новелах до образу мудрого скіфа Токсаріса. Він та Анахарсіс, більш відомий в античності типаж благородного дикуна, протиставляються розбещеним сучасникам і слугують взірцем для наслідування. Лукіан проводить між собою та цими героями паралель, натякаючи на своє провінційне походження. У новелі «Скіф» Токсаріс є героєм-провідником, який знайомить Анахарсіса з Солоном. Ім’я нового героя перекладається як лучник, вказуючи на його варварське походження. Лукіан виділяв неаристократичне походження скіфа Токсаріса, який при цьому виглядав і говорив як справжній еллін. Таким чином, автор демонстрував, що завдяки своїм талантам і розуму можна досягти визн&ання, не зважаючи на походження. Автор не ідеалізує еллінський світ, адже у новелі «Токсаріс» описується зразкова героїчна дружба серед скіфів, яка протиставляється комерційній грецькій. Образ ідеального варвара характерний для античної літературної &традиції І-ІІ ст. і є реакцією на кризові явища в тогочасному суспільстві.
