Статтю присвячено дослідженню особливостей малої прози Пантелеймона Куліша. Увагу зосереджено на висвітленні ментальної специфіки українства письменником (співвідношення індивідуального й колективного, первинного і набутого). Висвітлено формальні та змістові складники творів, зокрема генологію (легенда, оповідання, ідилія, спомини-нотатки), тематику й проблематику (історичні проєкції, пасеїзм, амбівалентна авторська позиція), постать наратора (оповідач/розповідач як свідок чи учасник подій, відсторонений обсерватор, спадкоємець переказів, хронікер, публіцист), текстову організацію (виклад, інтертекст, мова та мовлення, характеристика персонажів, значення епіграфів, залучення паремій та пісенних вставок, сугестивність), роль зображально-виражальних засобів (контраст, метафора, паралелізм, порівняння, градація, символ, апелятивні, еліптичні й риторичні конструкції). З"ясовано риси ідіостилю та домінанти світогляду автора.
