Проаналізовано застосування форм безпосередньої демократії для визначення долі спірних територій між державами - сторонами територіального спору, а також теоретичні та практичні правові особливості застосування референдуму як способу вирішення територіальних спорів, спираючись на державно-правовий досвід та доктрини західної традиції права й визнання його переваг та недоліків. Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні методів аналізу та синтезу, логічного, формально-юридичного, телеологічного таантропологічного методів, завдяки яким оцінюються принципові ознаки референдуму, переваги та недоліки його застосування для розв"язання територіальних спорів тощо. Констатовано, що аналіз основних рис референдуму та плебісциту як форм безпосередньої демократії в перспективі їх застосування для вирішення територіальних спорів продемонстрував, що попри всі позитивні риси цього правового інституту як демократичного прояву волі народу, недоліків у його застосуванні значно більше. Найбільш принциповими недоліками, які викривляють концепцію застосування референдуму для визначення долі спірних територій, є неможливість чітко визначити коло осіб, які мають право брати участь у референдумі, різна правова база держав-сторін спору, велика ймовірність порушенн&я при організації та проведенні референдуму порушення основних принципів виборчого права, відсутність зобо""язань у держав-сторін територіального спору визнати результати такого референдуму, особливо коли він проводився іншою державою або третьою сто&роною. Зазначені чинники призводять до невизначеності, спірності та дискусійності правових позицій сторін, а отже, і до можливості їх оскарження чи невизнання, у результаті чого територіальний спір залишається нероз""язаним.
The article focuses on t&he analysis of the application of the direct forms of democracy for the purpose of the resolution of the territorial disputes between the states and the way to determine the fate of the territory in question. The purpose of the article is to analyze &theoretical and practical peculiarities of applying a referendum as a mean of resolution of the territorial disputes based on the state and legal experience, western legal tradition doctrine and comparison of its advantages and disadvantages. The res&earch methodology is based on the combination of the analysis and synthesis methods, logical, formal legal, teleological and anthropological methods. Application of these methods allows evaluating the principal features of a referendum, and advantage&s and disadvantages of its application towards the resolution of the territorial disputes. The conclusion of the article is that the analysis of the principal features of a referendum and plebiscite as the forms of direct democracy in the context of &their application towards the resolution of the territorial disputes has demonstrated that despite of all of the positive features of these legal institutes as a way of democratic expression of the people"s will, the disadvantages of its application &prevail. The most serious and principal drawbacks which distort the concept of applying referendum for determining the fate of a disputed territory are: inability to determine the range of persons who are allowed to take part in a referendum, differe&nt legal bases of the disputing states, high probability of manipulation, bias and even overt fraud during organization and holding a referendum, violations of the basic principles of the electoral law, absence of an obligation to respect the result &of such a referendum for a disputing state, especially in case the referendum was held by the other side of the dispute or by a third party. The above mentioned factors lead to the situation when the legal positions of the disputing parties are undet&ermined, ambiguous, controversial and disputable and thus can be ignored or challenged by the other party; as a result, the territorial dispute remains unresolved.
