Марка Кропивницького називали «українським Мольєром» не випадково, і не лише тому, що вій був актором і драматургом. Називали його «батьком українського театру» і, мабуть, не тільки тому, що він дбайливо виховував творчу молодь – і акторську, й літературну та доклав багато сил до організації й діяльності українських професійних театральних труп. Але ще Олена Пчілка застерігала від прямолінійних тлумачень. Адже М. Кропивницький, разом з М. Старицьким і І. Карпенком-Карим не створювали український театр і драматургію на порожньому місці, а відроджували й розвивали стародавні традиції. Спираючись і на досвід європейської культури, виходили на нові рівні театрального мистецтва. «Не можна назвати. його (М. Кропивницького. – Л. М.) батьком, творцем українського театру насправжки, але він був великим світачем його». Художня спадщина М. Кропивницького дає змогу переглянути й догматичне уявлення про вузький, суто мужицький, селянський характер українського демократичного театру XIX ст., який нібито існував скоріше як етнографічне явище, цілком ізольовано від загальноєвропейського культурного процесу, в кращому разі наслідуючи школу О. Островського.
