Період XVI-XVII ст. - час найбільшої інтенсивності в Україні реформаційних рухів, які були як сприйняті із Заходу і частково зі Сходу, так і витворені на питомій основі. Реформаційні рухи в кожній країні набували свого специфічного змісту. В Україні сформувався такий тип суспільного руху, який був властивий "північному Ренесансові", і така культура, яка виникла на цій основі: відродження середньовічної ментальності в поєднанні із засвоєнням деяких здобутків Ренесансу й Реформації з новими, специфічнимибароковими явищами, які виникли як на ґрунті окресленого синтезу, так і цілком новими. Цей складний період розвитку України О. Зілинський характеризує як добу найбільшого вимирання матеріальної субстанції нації і в той самий час як добу першої синтези її духовних сил. Окремі представники української аристократії докладали титанічних зусиль для розбудови української мови й культури, для розвою освіти та організації книгописних осередків і організації книгодрукування на теренах України. Мовна строкатістьУкраїни XVI-XVII ст. вражає і засвідчує про толерантність народу. Поширення набули українська (руська), церковнослов"янська (слов"янська), грецька, латинська, гебрайська та ідиш, вірменська, турецька, кипчацько-татарська, польська, німецька, угорська&, італійська, французька й ін. Розподіл сфер впливу мов, на думку І. Фаріон, був таким: роль першої скрипки на правах державної і літературної мови посідала польська, на правах мови науки і судочинства - латинська, на правах священної і містичної мов&и - церковнослов"янська, а народна мова лише торувала дорогу у престижні сфери життя. Провідною тенденцією української літературно-писемної мови XVI ст. стало утвердження її на народній основі; до середини XVI ст. книжна українська мова потіснила сло&в"яноруську навіть у жанрі конфесійної літератури. Межі і сфери функціонування багатьох мов були зумовлені багатьма чинниками, серед яких найвагоміший - конфесійний. Перед українцем XVI-XVII ст. стояв складний вибір: яку з відомих йому мов ужити. Цей& вибір зумовлюють юридичні, політичні, історичні, етнічні й інші чинники. Мовне питання перестає бути суто лінгвіcтичним питанням, а стає питанням політичним, соціальним і культурним.
The period of the 16th -17th centuries is time of the largest int&ensity of reforming movements in Ukraine, which were both perceived from West and partially from East and also created on native basic. Reforming movements in every country contained their specific content. Special kind of social movement, specific t&o "north Renaissance" has formed in Ukraine and related culture was born. It contains revival of medieval mentality merged with adoption of several achievements of Renaissance and Reformation with new specific Baroque phenomenons, raised both from ou&tlined synthesis and completely new. This difficult period of development of Ukraine is characterized by O. Zilinskiy as epoch of the largest dying of material substation of nation, but the epoch of the first synthesis of it"s spiritual forces. It"s &discovered, that several representatives of Ukrainian nobility paid great efforts in order to develop Ukrainian language, culture, education and organization of publishing of books on Ukrainian territory. Language divercity in Ukraine in 16th -17th c&enturies impresses and witnesses tolerance of nation. Ukrainian (Rusin), Church Slavic (Slavic), Greek, Latin, Jewish, Armenian, Turkish, Kipchak-Tatarian, Polish, German, Hungary, Italian, French languages were widely spreaded. I. Farion considers, &that distribution of language usage was the next: main role of language of state and literature was played by Polish language, Latin language was used in science and judiciary, Church Slavic as sacrificial and mystic language, and national language w&as only started it"s way to prestigious areas of life. The main trend of Ukrainian literature language in 16 th century was it"s establishment on vernacular basic; literary Ukrainian language until the middle of 16th century even squeezed Slavic lang&
