Усе, що пише Марія Матіос, варте якнайширшої читацької уваги. Бо це — завжди щиро й відверто, навіть без натяків на конформізм із так званим здоровим глуздом чи хитрою політкоректністю. Це завсігди розуміння, що часом сягає трагедійної глибини, а відтакне має нічого спільного з угодовською толерантністю. І це — завше високе письмо, ніби вистояне вино. Навіть тоді, коли написане нею вже ніби й… не зовсім література. Як-от в останній книжці «Мами» (К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2023). Під цією обкладинкою — п’ять оповідей про жінок, які втратили своїх синів. Одна — молиться спогадами, що розкриваються в ній стигмами. Це не сторітелінг, а обряд прадавніх замовлянь.
