У статті досліджено роль старців (старших людей) у межовому судочинстві Руського воєводства кінця XV – першої половини XVІ ст. Особлива увага зосереджена на питанні взаємодії локальної усної традиції, носіями якої були старці, та писемних документів у процесі виводу маєткових границь. Розглянуто також питання зменшення ваги інституції старців у межовому судочинстві даного періоду.
