Проведено аналіз антиімперського (антиросійського, антимосковського) дискурсу в культурологічних трактатах і листах Івана Нечуя-Левицького. Відзначено, що з публікацією в 1990-х рр. раніше заборонених і замовчуваних трактатів класика українського письменства (зокрема - "Непотрібність великоруської літератури для України і для слов"янщини", "Українство на літературних позвах з Московщиною") відкрилися ширші можливості для з"ясування світоглядних та ідейно-естетичних позицій І. Нечуя-Левицького, для ствердження його житейського і творчого україноцентризму. Простежено ретроспективне осягнення трактатів письменника (праці І. Франка, С. Єфремова, сучасних дослідників), відзначено неабиякий енциклопедизм Нечуя передовсім у гуманітарній сфері, звернуто увагуна певний суб"єктивізм класика у вибудуванні культурологічних стратегій, на очевидну актуальність цілого ряду його історіософських візій передовсім у царині україно-російських взаємин, на європейськість гуманітарних позицій. Відзначено, що в листах І. Нечуя-Левицького, які великою мірою теж є виявом його світогляду і творчого духу, антиімперський дискурс означений не так гостро, як у трактатах, але в принципових питаннях (типологія українсько-російських взаємин, становище української мови, цензура т&ощо) "епістолярні" судження класика цілком суголосні означеним у трактатах.
