"Я пам’ятаю себе дуже рано. Наша завжди напівтемна кімната в «комуналці» на вулиці Толстого в Києві – цілий світ із дитячими таємницями, змовами й дружбами. Моє ліжко, відгороджене в кутку старими шафами, картина на стіні, на яку я могла дивитися годинами – жінка у старовинному одязі стоїть біля вікна й пильно щось роздивляється. Довгий час я була впевнена, що вона вибирає цілу (без «стрілки») капронову панчоху, бо так щоранку робила моя мама, збираючись на роботу. Через багато років з’ясувалося, що тобула репродукція Вермеєра «Дівчина читає листа»".
