Борис Дмитрович Грінченко (1863–1910) – видатний український письменник, педагог, мовознавець, літературознавець, етнограф, фольклорист, історик, публіцист, освітній і громадсько-культурний діяч. Писав під псевдонімами: Василь Чайченко, Б. Вільховий, Л.Яворенко, П. Вартовий, Перекотиполе, Гречаник. Основоположний принцип новаторської освітньої системи Бориса Грінченка – навчання рідною мовою. В цьому Б. Д. Грінченко спирався на наукові осягнення й досвід Олександра Опанасовича Потебні (1835–1891) – великого українського вченого-енциклопедиста: мовознавця, філософа, психолога, етнолога, педагога, основоположника психологічного напрямку в українському й слов’янському мовознавстві, професора Харківського університету і члена Чеського Королівського товариства наук у Празі. Б. Грінченко перший серед українських педагогів розвивав психолінгвістичний принцип О. Потебні щодо нерозривної єдності мови й мислення та наголошував, що мова є виразником найістотніших національних ознак – психологічних і світоглядних: «…Думка й мова невпинно впливають одне на одне, і коли не розвивається мова, то не може розвиватися і думка. Таким робом доходимо ми до того, що виховання конче мусить бути національне, система виховання повинна бути така, щоб у їй народність мала& відповідне собі місце».
