Не зоряні війни. Харківські вчені намагаються врятувати понівечену росіянами радіоастрономічну обсерваторію і наперекір об"єктивній реальності продовжують слухати Всесвіт
До рашистської навали подібну картину можна було бачити хіба що в кіно. Почувши стукіт, академік Олександр Коноваленко відчинив двері і побачив дула наведених на нього дев’яти автоматів. Москалі з’явилися тут у середині березня позаминулого року. Тобто вже після того, як влаштували справжнісіньке пекло у Куп’янську, Ізюмі, Балаклії й Чугуєві. Найбільший у світі низькочастотний радіотелескоп УТР-2 і його наукові споруди опинилися у самісінькому центрі цього чотирикутника, тому прибуття сюди кацапів булолише справою часу. Академік розумів, що зустріч з окупантами неминуча, проте не захотів покинути об’єкт разом з колегами. Пізніше вийти з тієї пастки у бік України вже було неможливо. «Я розумів, що хтось повинен охороняти обсерваторію, — каже пан Коноваленко. — Я взяв то на себе». Коли загарбники припхалися, він був там один. Діалог з росіянами не склався. Вчений просив не руйнувати науковий об’єкт міжнародного значення, але швидко збагнув, що спілкується з низькоінтелектуальними представниками паралельного виміру. Справа життя кількох поколінь харківських радіоастрономів (фахівців такого рівня навіть по світу — жменька) опинилася в руках примітивних головорізів. Те, що ці двоногі примати лишили по собі, не вписується в жодну уяву про здоровий глу&зд. Але шанс повернути сюди наукове життя все ж таки є.
