Тихонова Пауліна Борисівна (1887, Херсон — ?) — український ботанік, викладач, музейник, завідувач Херсонського природничо-історичного музею (1922—1932). Стаття присвячена дослідженню життєвого та професійного шляху ботаніка та керівника Херсонського природничо-історичного музею Пауліни Тихонової у складний період становлення та формування музейної мережі початку 1920-х — початку 1930-х рр. в Україні. Актуальність теми дослідження зумовлена необхідністю створення цілісної історії музейної справи в Україні через проведення низки досліджень з історії діяльності окремих музеїв, їхніх керівників та працівників музейних установ. Джерельною базою для написання статті став комплекс виявлених архівних матеріалів з історії музеїв Херсонської округи, що зберігаються у Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України у фонді Р 166 «Міністерство освіти і науки України (1920–1946 Народний комісаріат освіти УСРР)». Херсонський природничо-історичний музей бере початок своєї історії у далекому 1899 р., коли було утворено Історично-природничий музей Херсонського губернського земства. В радянській музейній мережі Херсонський природничо-історичний музей був один із 152 музеїв, що перебували на державному обліку, та одним із 10 природничого п&рофілю. У статті наведено етапи отримання освіти П. Тихонової від початкової освіти до отримання
вищої освіти у м. Одесі. Відображено трудову біографію та основні етапи професійного зростання від завідування майстернею наочних приладів Бендерського &земства, інструктора з виготовлення наочних природних приладь Херсонського губернського земства; асистента Херсонського політехнічного інституту, викладача Херсонського інституту народної освіти до завідувача Херсонського природничо-історичного музею&. Основним джерелом поповнення фондової колекції музею стали наукові експедиції на теренах Херсонської округи. Серед них – експедиції на острови Довгий і Круглий, в Ягорлицьку затоку та Кінбурнську косу. Крім того, розглянуто структуру Херсонського п&риродничо-історичного музею, з’ясовано кількісний та якісний склад фондового зібрання, розглянуто шляхи поповнення колекції тощо. Відображено сталі робочі зв’язки з місцевими закладами освіти та наукові — з провідними науковими інституціями та окреми&ми дослідниками.
