Актуальність статті визначена сучасними геополітичними процесами, які поставили під загрозу і снування України, та оцінкою внеску держав світу і країн Балтії зокрема, в загальну справу збереження життя населення України та її культурних і духовних цінностей. Метою статті є розкриття історії слов’янсько (українсько)-балтійських мовознавчих та культурницьких зв’язків, які посідають значне місце в історії народів Європи . Спільна історія цих етносів розгорнулася в ранньому середньовіччі, пройшла великий шлях, і сьогодні міцність їхніх зв’язків є дуже актуальною. Через розгляд історико-культурних , лінгвістично-філологічних та геополітичних відносин народів Балтії та України здійснено ретроспективний аналіз особливостей міжкультурнго обміну (в межах відносин України і Латвії та Литви) . До XX ст. дослідницький ракурс проблеми розгортався в прусському (Балтійському регіоні ) і «великоержавницькому » російському спрямуванні етнокультурних, етнознавчих , мовознавчих, у цілому, філологічно-л інгвістичних студій. Час після Другої світової війни був періодом асиміляції культур близьких по духу та історії народів у соцреа л іс тичному іст о ри к о-філо логічному культурницькому комплексі . З моменту обрання цими народами незалежного шляху розвитку триває п&роцес глибокого розуміння духовно-світоглядних витоків етнічної культурної духовної спільності, в тому числі на платформі подальшого розвитку балтистики в різних її формах та виявах.
З 31.12.2014 по 01.03.2015 Наукова бібліотека читачів не обслуговує.
