Винниченко як адепт побудови довершеного соціалістичного ладу в Україні на перший план ставив вирішення соціальних питань. Він про те, як то треба робити, багато розмірковував, публіцистично пробував донести своє бачення, але… Політика совєтського «воєнного комунізму» довела до величезних проблем в економіці і викликала голод на значній території, зокрема і в УСРР. Влада змушена була просити допомоги у «загниваючого капіталізму». Відгукуючись на те, українська еміграційна спільнота в Берліні, група ентузіастів 1922 року з ініціативи Спілки об’єднаних українських громадських і добродійних організацій у Німеччині створили Комітет допомоги голодуючим на Україні, головою обрано Винниченка, до ради комітету увійшли Євген Вировий, Володимир Коваль, Федір Королів, Іван Мірний, Василь Сімович, секретар Федір Луговенко. Комітет організовував збір грошей, одягу, продовольства і висилав в УСРР, де те мали розподілятися межи потребуючих. Комітет листовно контактував з українськими групами в інших країнах (Австрія, Чехо-Словаччина, США, Канада), намагаючись залучити їх до справи допомоги. В щоденнику Винниченка зберігся цікавий запис за березень 1923 року. Барон Едуард Фальц-Фейн з якихось міркувань (нам не відомо) не захотів надати з свого боку допомогу комі&тетові, то Винниченко накинувся на барона – «Нестриманість на засіданні Комітету допомоги голодуючим.
