Професійна діяльність Беглі була спрямована на вдосконалення державної освіти, в основному через покращення підготовки вчителів. Автор книги "Класне керівництво" (1907), посібника для молодих вчителів, який допомагав їм оволодіти основними навичками ефективного викладання. Виступав за сувору "вертикальну" модель управління школою, в якій директор був найвищим авторитетом у процесі прийняття рішень, а вчителі мали виконувати його накази. У той час, як директор стежить за виконанням вчителями навчальної програми, вчителі мають стежити за тим, щоб кожен учень виконував поставлене перед ним завдання. Беглі став провідним речником "есенціалістів" - групи освітян, які виступали за європейський стиль навчання, що передбачав сувору навчальну програму з традиційних предметів. Вважав, що мова і математичні навички є основними компонентами, на яких має зосереджуватися освіта, тому будь-яка навчальна програма має бути побудована навколо цих двох предметів. Був прихильником рівності в освітніх можливостях і рішуче виступав проти їх обмежень на підставі результатів інтелектуальних тестів. У книгах "Освіта, злочинність і соціальний прогрес" (1931) та "Освіта і нова людина" (1934) представив свій погляд на світ, у якому вчителі займають найвищий рівень у суспіль&стві. Його бачення майбутнього було ідеалістичним: світ добре освічених людей, де не існує злочинності і де всі громадяни насолоджуються здоровим життям. Ключем до такого суспільства, на думку Беглі, була освіта. Засновник та/або редактор кількох пед&агогічних журналів: "Inter-Mountain Educator", "Journal of Educational Psychology", "School and Home Education" та ін.
З 31.12.2014 по 01.03.2015 Наукова бібліотека читачів не обслуговує.
