Спираючись на широкий спектр спогадів, музичних мотивів Шевченкової творчости і мотив гітари на малюнках Шевченка та в типологічно близьких картинах інших художників, автор показав видатного українського поета з несподіваного ракурсу натхненного, хоч і не надто вправного музиканта. Тарас Шевченко при нагоді трохи грав на гітарі, вивчившись, мабуть, замолоду в Петербурзі. Як відомо, так звана італійська шестиструнна гітара потрапила до Росії ще у другій половині XVIII століття, де дістала сьому струну. Вже у першій половині XIX століття гітара набула неабиякої популярности в імперії. За спостереженням історика російської повсякденної культури XVIII — початку XX століття, автора ілюстрованого енциклопедичного історико-побутового словника російського народу (2007), Лєоніда Бєловінського, гітара стала поширена майже суто в місті, спершу серед дворян, переважно офіцерів, поміщиків середньої руки, любителів загулу, псового полювання та ромів, потім перейшла в купецьке і міщанське середовище, однак була майже невідома в селі. На популярність гітари, на думку дослідника, істотно вплинули романтичні й постромантичні настрої першої половини ХІХ століття і навіть величезна роль ромів у розвагах російських городян «середнього класу». Про Шевченкову гру на г&ітарі у київській шляхетській родині Андрєєвічевих мимохідь згадав російський літератор Віктор Аскоченський у спогадах про поета, опублікованих 1861 року в тижневику «Домашняя беседа», редактором-видавцем якого він був.
З 31.12.2014 по 01.03.2015 Наукова бібліотека читачів не обслуговує.
