"Це ми, отамани..." Про нову книгу Василя Бондаря "Пекельні гонитви"
Рік:
2024
Сторінок:
С. 38
Тип документу:
Стаття
Головний документ:
Українська літературна газета. Травень (№ 5). - Вишгород, 2024
Примітки:
Рец. на кн.: Пекельні гонитви / Василь Бондар. Київ, «Ліра-К», 2024.
Анотація:
Твори Василя Васильовича вирізняє напрочуд гармонійне поєднання сюжету, зримості-присутності у творі читача і багатюща мова. У автора є унікальна здатність: героїв його творів не просто уявляєш, а неначе стаєш з ними одним цілим і проживаєш-відчуваєш усе, що відбувається. Скорботні сторінки нашої історії, про які йдеться у повістях, зафіксовані і в історичних джерелах, і в архівних справах, проте у слові художньому вони набувають особливої емоційності. Трагедія загальнонаціональна у «Пекельних гонитвах» показана і як трагедія місцева, і як трагедія окремої людини. Гвардії сержант Гордій Чорнобровий («Повний кавалер»), який звільнив пів світу у Другу світову, не може вільно (не говорячи вже про матеріальний добробут) жити на своїй землі, у своїй хаті.Йому відмовлено у спілкуванні з найріднішими (та й особливо немає з ким, бо з великої родини залишився Гордій із сестрою Ганею і мати). І не тільки він такий – «якісь чорні і задумані як курка в дощ» люди тікають з рідних хат, шукаючи де краще. «Бідує народ, сільський особливо. Та що там бідує – пухне з голоду». А переслідують Гордія за «майже хлоп’яцькі ігри у соборну і незалежну і за вітання “Слава Україні”». От і змушений повний кавалер красти у церкві зіпріле збіжжя та потайки ставити ятері у рі&чці аби його мати не голодувала. Та найстрашніше, що люди поступово звикаються із таким становищем: «Що це за життя? А людей примусили і вони думають, що так і треба…».
