Здорова видавнича стратегія — перекладати резонансні світові новинки, а
тоді повертатися до публікації раніше не відомих українському читачеві творів того чи того автора. Так харківська «Фабула» спочатку випустила крайню трилогію іспанця Артуро Переса-Реверте «Фалько. Єва. Саботаж» (2019–2020), а тепер — його роман ще 2002 року «Королева Півдня». Схоже, двадцятирічна затримка ніяк не впливає на сприйняття. Бо, поперше, потяг до роману надовго актуалізував однойменний п’ятисезонний серіал (США, Мексика, Іспанія; 2016–2021). По-друге, тема — наркобізнес — річ драстично-притягальна і, на жаль, вічно молода. По-третє, обидва твори, літературний та телевізійний, мають мало спільного, окрім назви, імен персонажів та співпадіння деяких ситуацій. Тобто, це два різні продукти, які не конфліктують через увагу читача/глядача, а, радше, надають йому стереоскопічного ефекту. Зазвичай екранізації відомих творів програють оригіналам. Винятків мало, якраз на потвердження правила. От хоч як крути, а стрічка Бортка «Собаче серце» помітно перевищує за мистецькими критеріями книжку Булгакова. А фільм Параджанова «Тіні забутих предків» — новелу Коцюбинського. Але такі випадки унікальні. Бо — адекватний переклад неможливий у принципі. Екранізація ж — це ще й переклад& на мову іншої знакової системи, якою порядкує, як кажуть нейробіологи, інша ділянка мозку. Тож порівняння екранізації з літературною основою — на межі коректности. Спробуймо утриматися на цій межі.
