Показано, що ідентичність як історично надана соціальна реальність розвивається під зворотним впливом всієї сукупності породжених нею ціннісно-інституційних ресурсів суспільства, включаючи його активну суб"єктність, інтегруючий потенціал національного інтересу, процесуючий суверенітет, стійку інституційну структуру та динамічний чинник екзогенних реформ. Обґрунтовано висновок, що відбиток актуальності на історичній сутності національної ідентичності адаптує її до потреб сьогодення, але водночас існуютьмежі адаптації, які соціуму не можна переступити без втрати ідентичності. На підставі такого розуміння доведено можливість послідовної розробки критеріїв узгодженого використання інструментів внутрішньої довіри як таких, що мають прямо корелювати з національною ідентичністю: стійкість грошової одиниці, стабільність податкового режиму, стимулююча державна інвестиційна політика, політика соціальних гарантій, зовнішньоекономічна стратегія. Це надає можливість істотно підвищити ступінь узгодженості основнихнапрямів державної регуляторної політики.
The author shows that identity as a historically given social reality develops under the inverse influence of the entire set of value-institutional resources of society generated by it, including its active& subjectivity, integrating potential of national interest, process sovereignty, stable institutional structure and dynamic factor of exogenous reforms. The conclusion is substantiated that the imprint of relevance on the historical essence of the nat&ional identity adapts it to today’s needs, but at the same time there are limits of adaptation that the society cannot cross without losing its identity. Based on such an understanding, the author proves the possibility of consistently developing cri&teria for the coordinated use of internal trust tools as those that should be directly correlated with national identity: stability of the monetary unit, stability of the tax regime, stimulating state investment policy, social guarantee policy, and f&oreign economic strategy. This provides an opportunity to significantly increase the degree of coherence of the main areas of state regulatory policy.
