"Усі пам’ятають, як після перемоги на останніх парламентських виборах партія «Слуга народу» з широким розмахом організувала виїзд свого депутатського корпусу в Трускавець, аби ознайомити в абсолютній більшості необізнаних обранців з азами державного управління. Про все говорили нібито, не згадували лише про досвід своїх попередників, які організовували будівництво незалежної Української державності понад сто років тому в набагато складніших політичних, військових і економічних умовах. Зрештою, ця традиція нехоті до вивчення національної практики державного будівництва цілком природно започаткувалася тими комуністами, котрі в 1991 році з боязні бути заарештованими так званими російськими демократами на чолі з Борисом Єльциним за участь у спробі державного перевороту в СРСР проголосували за ненависну для них незалежність — тепер москва формально не мала права їх, самостійних, перед усім світом, чіпати.. Так, заради власного порятунку вони готові були змінити в своїх керівних кабінетах портрети генсека — на Кравчука, червоні прапори — на синьо-жовті. Але, пронизані протягом десятків років антиукраїнськими ідеологемами, боялися поцікавитися діяльністю тих, кого пропаганда з москви вже давно визначила «злісними ворогами українського народу». Тому й не& дивно, що час від часу державні чиновники незалежної України — як нинішні, так і вчорашні — візьмуть та й кинуть багном у тих, хто творив Українську державу без відкатів, щомісячних премій за «особливу складність» службових обов’язків і в постійних &«трикутниках» чи «чотирикутниках» смерті. Дуже прикро, що подібні нотки прозвучали недавно на одному з телевізійних каналів на адресу Директорії УНР з уст такого поважного колишнього можновладця, як міністр соціальної політики в 2016—2019 роках Андрі&й Рева. Мовляв, керував нею «Головний отаман Симон Петлюра. При ньому було п’ять-шість ефективних менеджерів, все це разом називалося Директорія»".
