Як нам оцінювати наукову роботу інститутів та вишів? Роздуми над проєктом методики Державної атестації наукових установ та закладів вищої освіти в частині провадження
Ідеологами реформ у нашій науці упродовж останніх двох десятиліть виступають переважно представники природничих наук з достатньо високими публікаційними показниками й досвідом роботи в різних західних та східних університетах і лабораторіях. Цим людям притаманна віра у всевладдя наукометрії (дарма, що на Заході ця віра вже дещо похитнулася і відбувається повернення від голої цифри до експертних оцінок — див., наприклад, Сан-Франциську декларацію про оцінювання наукових досліджень. Але більшість нашихактивних «природничників» досі щиро вважають: треба тільки виробити добрі алгоритми, і ми дістанемо правдиву та об’єктивну оцінку й окремого вченого, і наукової установи чи вишу, і наукової системи держави в цілому. Фахівці МОН та залучені експерти зробили велику роботу, що може бути доброю основою для подальшого вдосконалення. Але й у запропонованому вигляді проєкт потребуватиме ще значного доопрацювання. Доопрацьовуючи, варто пам’ятати: стимулювання роботи передусім на іноземних замовників не сприятиме розв’язанню актуальних проблем нашої країни. А наша наука повинна працювати насамперед на свою державу та її суспільство, а не бути лише місцем розміщення випадкових (нехай навіть прибуткових) замовлень з усіх усюд.
