Встановлено, що укріплене поселення Дикий Сад функціонувало впродовж майже всього білозерського часу. Виходячи з палінологічних і літопедологічних даних, можна стверджувати, що людина 12-10ст. до н.е. проживала в регіоні у сприятливих екоумовах. На момент її приходу на територію укріпленого поселення та на початку його існування клімат був м’якішим (перш за все, вологішим), ніж нині. Населення регіону зберігало риси скотарської та землеробської форми господарювання з досить розвиненим ремеслом (гончарство, деревообробка, ткацтво, металообробка, обробка каменю, кістки та рогу) та промислами (полювання, рибальство), але безумовно з явними рисами поступових змін, пов’язаних із загальною перебудовою господарських структур фінального бронзового віку напередодні переходу до кочового способу життя, який почав абсолютно панувати в степу епохи раннього заліза.Поступова переорієнтація господарства населення Дикого Саду підтверджується невеликою кількістю землеробських артефактів, а саме знайдених у культурному шарі укріпленого поселення зернотерок і розтирачів, невеликою кількістю серпів, обмеженим складом вирощуваних культурних рослин.Господарська діяльність мешканців регіону Степового Побужжя, в період &загальної кризи бронзової цивілізації, орієнтувалася на розвиток тваринництва, різноманітних промислів і на підтримання економічних зв’язків поміж окремими регіонами ойкумени, намагаючись пристосуватися до неминучих змін.
