Поетичні книжки зазвичай іменують збірками. Мабуть колись давно розлючений критик обізвав так новинку автора, що замів під обкладинку геть усе записане, включно з професійним сміттям. Означення прижилося, бо добре відбивало суть видавничої стратегії початківців-збирачів — навіть тих, хто потім здобувся на заслужену славу і справедливе місце в літературному каноні. Як-от навіть юний Тарас Федюк зі своїми першими чотирма одеськими збірочками. Прикметно, що до вибраного тому, візуально точно названого «Цеглиною» (2019), Федюк примістив лише один вірш зі своєї дебютної збірки й так само куцу дешицю з інших перших видань. Це не лише про перебірливість зрілости, а і про різницю концепцій «збірка» і «книжка». Перша — проста арифметична сума, друга — складне алгебраїчне рівняння. Прибери з умов рівняння якийсь складник — і тема усієї книжки не триматиметься купи.
