Чехи й загалом європейці витрачають шалені кошти на те, щоб зберегти ті скромні рештки дикої та напівдикої природи. Це цікавий і корисний досвід, який варто взяти на озброєння. Однак порівняння наших здобутків у заповідній справі та її перспективи показують, що ми робимо і можемо зробити ще більше для збереження європейських ландшафтів. Україна цінна і важлива для Європи своєю природою, ЄС збагатиться неймовірно від нашого вступу до цього союзу. Тож в інтересах ЄС усіляко допомагати нам у збереженні нашої природи вже зараз. У різні способи. Зокрема й роблячи все для нашої перемоги над росією. Бо приклад тих парків і заповідників, які були чи залишаються під російською окупацією (Меотида, Асканія-Нова, Святі Гори, Древлянський та багато інших) свідчить: там, де ступає російський чобіт, дика природа закінчується. Водночас у наших інтересах — не сидіти склавши руки в очікуванні, коли нас приймуть у ЄС, а створювати нові й розширювати наявні парки, створити аналог чеської Агенції з охорони природи, ухвалити нарешті закони про реформу екологічного контролю (законопроєкт № 3091) та Смарагдову мережу тощо.
