Коли б не постпостмодерна мода на заголовкову стислість, то цей текст міг би називатися: «Леся Українка: два фемінні дискурси у відсутності кількох інших, також фемінних». Вирізнені два дискурси – це предмет мого рецензування: книжка Т. Гундорової «ЛесяУкраїнка» із дещо претензійним як для науково-популярного видання підзаголовком «Книги Сивілли» (Харків, 2023; зауважу, що майже одночасно вийшов польський переклад) та книжка-есей Є. Кононенко «Леся Українка» (Львів, 2023) з поетично-есеїстичним підзаголовком «Драма усвідомлення Тіні» (останнє слово-образ запозичене з лексикону К.-Г. Юнга). Що стосується «кількох інших», то насправді їх багато, в тому числі О. Забужко, Н. Зборовська, А. Бичко, В. Агеєва, М. Кармазіна і один лише чоловік – А. Костенко;ніхто з них не згаданий в «есеї» Є. Кононенко, а у своєму списку літератури Т. Гундорова назвала тільки В. Агеєву, правда, поруч з кількома давнішими дослідниками спадщини Лесі Українки, включно з напівзабутим А. Музичкою. Заголовки цих книг-ровесниць зобов’язували їхніх авторок досліджувати, традиційно формулюючи, «життя і творчість» геніальної поетеси, як мовиться, на повний зріст. Однак Т. Гундорова береться за переосмислення біографії Лесі Українки, хоча з неї розробляє тільки три сюжети: &хвороба і творчість, політична школа у Драгоманова та взаємини з О. Кобилянською, а третину тексту присвячує аналізові її чотирьох чільних драм. Лесина лірика представлена у Гундорової всього 3-4 віршами. Є. Кононенко у перших двох з одинадцяти голов&них розділів книжки і в обох останніх звертається до лірики і поем Лесі Українки, досліджуючи діалектику свідомого й несвідомого, Еросу та Логосу у творчому процесі; в інших сімох розділах проаналізовані всі великі драми (щоправда, деякі потрактован&і як трагедії), за винятком «Блакитної троянди», «У пущі» та «Адвоката Мартіана»; до речі, обидві останні обійдені і Т. Гундоровою. Зовнішня біографія національної поетеси (зокрема долання нею важкої хвороби, на чому зосереджують увагу всі її біограф&и, і Т. Гундорова особливо) тут ледь заторкнута; Є. Кононенко більше цікавиться біографією її душі, опираючись на юнгіанську методологію.
