Минулий літературний сезон запам’ятався з’явою цілого грона давно очікуваних новинок від метрів і водночас — давно не баченою конкуренцією з боку дебютантів. Помітили це й інші колеги-критики. Тож замість формулювати своє бачення цього феномену радо пристаю на вже висловлену Ганою Улюрою думку, яку цілком поділяю: «Маємо якісний приріст і планомірний розвиток. Література наша дорослішає» (Читомо//2025. 21 січня). У передмові до книги оповідань Василя Карп’юка «Повільні танці» Ростислав Семків значить: «Хто ризикне зануритися в… химерне хтозна-що Карп’юка, будуть подивовані, вражені та занепокоєні. Фантазія автора перебуває далеко поза межами звичного рівня нашого сучасного письменства». По прочитанні Карп’юкової збірки лишається тільки згода з оцінкоюлюдини, котра як очільник рукописного конкурсу «Смолоскипу» понад десять років тому благословила у світ першу книжку пана Василя. Занурюватися в те, чому та книжечка під контраверсійною назвою «Мотлох» не стала літподією, — не будемо. Можливо, сам авторне дуже вірив тоді у суто письменницькі перспективи і всі свої тодішні сили спрямував на розбудову видавництва «Дискурсус». Проте публікував тут свої оповідки для дітей — цикл повістей про Довбуша, вправні й вабливі, що засвідчує їхня регулярна з’ява в& Коротких списках Всеукраїнського рейтингу.
