Кафедра радіоелектроніки

Кафедра радіоелектроніки, яка спочатку називалася кафедрою загальної радіотехніки, була створена у 1962 році шляхом відгалуження від кафедри радіофізики. Завідувачем кафедри було обрано на конкурсній основі доктора технічних наук, проф. Фіалка Євгена Йосиповича (1921-97 рр.), відомого фахівця у галузі радіолокаційних досліджень метеорних слідів, який до того часу працював у Томському політехнічному інституті. До новоствореної кафедри були переведені викладачі: Байраченко І.В., Коломієць Г.І., Кузнецова А,В., Мойся Р.І., Ржецький М.М., Рубльов А.Р. Невдовзі на посаду викладача було зараховано також і Коломійця А.Р. Протягом 1964-72 рр. Байраченко І.В., Коломієць А.Р., Коломієць Г.І., Мойся Р.І. захистили кандидатські дисертації. Вони склали кадрову основу кафедри на багато років.

Крім згаданих осіб, викладачами кафедри в цей час працювали також Іванов О.Я., Михайловська З.П., Перга В.М. (пізніше професор фізичного факультету, перший проректор Київського державного університету), Ранський Є.О., Романюк В.Ф.

Кафедра загальної радіотехніки (кінець 1960-х рр.), зліва направо: Донець Н.Ф., Донець В.К., Михайловська З.П., Коломієць А.Р., Кузнецова А.В., Фіалко Є.Й., Полікарпова З.Я., Байраченко І.В., Лук’янський Е.В., Іванов О.Я., Розенберг П.І., Шульга А.І.

З 1974 р. завідувачем кафедри став проф. Левитський С.М., який раніше працював на кафедрі фізичної електроніки – учень Моргуліса Н.Д., фахівець у галузі надвисокочастотних явищ у плазмі. В цей період на кафедрі працювали такі викладачі: проф. Левитський С.М., доценти Байраченко І.В. (до 1991 р.), Коломієць А.Р., Коломієць Г.І., Мойся Р.І., Слюсаренко І.І. (з 1994 р.), ст. викл. Рубльов А.Р. (до 1980 р.), асистенти Кузнецова А.В. (до 1984 р.) та Анісімов І.О. (з 1980 р., з 1989 р. - доцент).

У 1989 р. кафедру радіоелектроніки очолив проф. Третяк О.В. – фахівець, що займався дослідженням спін-залежних явищ у плазмі, та раніше працював на кафедрі фізики напівпровідників. У роки його керівництва на кафедру прийшли працювати проф. Погорілий С.Д. (з 1991 р.), доценти Григорук В.І. (з 1993 р.), Ільченко В.В. (з 1992 р.), асистенти Бойко Ю.В. (з 1992 р.), Кельник О.І. (з 1995 р.).

У 1996 р. колектив кафедри радіоелектроніки увійшов до складу кафедри напівпровідникової електроніки, завідувачем якої став проф. Третяк О.В.

Кафедра радіоелектроніки (1987 р.), зліва направо: Коломієць Г.І., Кузнецова А.В., Левитський С.М., Анісімов І.О., Байраченко І.В., Коломієць А.Р., Мойся Р.І.

Навчальна робота

Перед новоутвореною кафедрою було поставлено задачу викладання загальнотехнічних курсів радіоелектронного циклу як на радіофізичному факультеті, так і на інших факультетах університету (кібернетики, механіко-математичному, геологічному). Зокрема, студентам радіофізичного факультету викладалися курси основ електротехніки (ст. викладач Байраченко І.В.), загальної радіотехніки (ст. викл. Рубльов А.Р.), радіотехніки й електронних приладів (проф. Є.Й.Фіалко). До цих курсів були створені відповідні лабораторні практикуми.

Лабораторні практикуми кафедри розташовувалися в тісних, мало пристосованих приміщеннях.

Справа істотно змінилася після переїзду факультету у 1975 р. до нового корпусу. В приміщеннях, наданих кафедрі, була створена ціла низка лабораторних практикумів:

• основ електротехніки, який згодом був перетворений на практикум з радіотехнічних кіл і сигналів (керівник - доц. Байраченко І.В.);
• загальної радіотехніки, згодом - основ радіоелектроніки (керівник - доц. Коломієць А.Р.);
• електронних приладів (керівник - асист. Кузнецова А.В.);
• імпульсної техніки (керівник - доц. Мойся Р.І.);
• електрорадіотехніки для студентів інших факультетів (керівник - доц. Коломієць Г.І.).

За рахунок коштів госпдоговірних тем, які постійно виконував колектив кафедри, всі ці практикуми вдалося обладнати досконалими на той час радіовимірювальним приладами. Більшість названих практикумів успішно функціонує і досі.

З 1974 р. викладання провідного для кафедри курсу лекцій із загальної радіотехніки взяв на себе проф. Левитський С.М. (згідно з новим навчальним планом факультету цей курс отримав з 1984 р. назву «Основи радіоелектроніки»). Тоді ж і кафедра змінила свою назву і стала називатися кафедрою радіоелектроніки. Курс основ електротехніки, який читав доц. Байраченко І.В., був перетворений на курс «Радіотехнічні кола і сигнали». Ці два курси разом із курсом «Теорія коливань» (теперішня назва курсу – «Коливання і хвилі»), який читав проф. Левитський С.М., а пізніше – доц. Анісімов І.О., створили той блок нормативних навчальних дисциплін радіоелектронного циклу, який визначає специфіку навчального плану радіофізичного факультету.

З приходом на кафедру в 1989 р. проф. Третяка О.В. під його керівництвом було започатковано цикл робіт, спрямованих на інтенсивне впровадження сучасних комп’ютерних та мережевих технологій для автоматизації фізичного експерименту та організаційної роботи на радіофізичному факультеті і в університеті. В 1989 р. на базі кафедри було організовано центр автоматизації наукових досліджень.

У 1991 р. на кафедрі було відкрито спеціалізацію «Автоматизація наукових досліджень», яка стала найпопулярнішою на радіофізичному факультеті. Протягом 1991-99 рр. викладачами кафедри було проведено велику роботу зі створення нових спеціальних курсів для бакалаврів і магістрів цієї спеціалізації. Великий внесок у цю роботу зробив, зокрема, проф. Погорілий С.Д. - відомий спеціаліст з питань програмування і створення інформаційних комп’ютерних мереж, а також асист. Бойко Ю.В. Викладачами кафедри було проведено значну роботу зі створення україномовних підручників, навчальних посібників, задачників, методичних розробок до лабораторних практикумів для студентів спеціалізації «Автоматизація наукових досліджень».

Після того, як кафедра радіоелектроніки увійшла до складу кафедри напівпровідникової електроніки, остання стала забезпечувати викладання курсів радіоелектронного циклу. З 2002-03 навчального року це педагогічне навантаження було передано на кафедру фізичної електроніки, куди були переведені колишні викладачі кафедри радіоелектроніки Анісімов І.О., Кельник О.І., Левитський С.М. та Слюсаренко І.І.

Наукова робота

В зв’язку з участю Київського університету в радіолокаційних спостереженнях метеорів за програмою Міжнародного геофізичного року (МГР) та Міжнародного геофізичного співробітництва (МГС) на кафедрі радіофізики в 1957 р. було створено групу співробітників у складі: зав. каф. радіофізики Дерюгіна І.А. - керівника, ст. викл. Байраченка І.В., асист. Мізернюка А.Т. і студентів п’ятого курсу - Шкурдоди В.Ф., Мойсі Р.І., Всехсвятської Ю.С. і ряду інших з метою створення спеціальної радіолокаційної установки і організації радіолокаційних спостережень на станції, яка була розташована у мальовничому місці на березі Дніпра, недалеко від с. Трипілля.

До початку МГР (січень 1958 р.) на базі радіолокаційної станції типу П-3 таку установку було створено і на ній здійснено радіолокаційні спостереження за програмою МГР та МГС. Спостереження та обробку матеріалів здійснювали: директор спостережної станції Трипілля Байраченко І.В., зав. лаб. МГР Мойся Р.І., асист. Мізернюк А.Т., інж. Шкурдода В.Ф., м.н.с. Всехсвятська Ю.С. та інші.

Програму спостережень було успішно виконано, про що свідчить витяг з протоколу Вченої ради радіофізичного факультету від 5 лютого 1960 р.

Продовження робіт з радіолокації метеорів, починаючи з 1962 р., здійснювалося на кафедрі загальної радіотехніки. Для підвищення наукового рівня дослідження метеорів у 1961-63 рр. було створено дві радіолокаційні установки з довжинами хвиль 6.49 м і 9.59 м з високою частотою повторення радіоімпульсів, що давало можливість вимірювати швидкості метеорів і початкові радіуси метеорних слідів. У створенні цієї апаратури брали участь Мойся Р.І., Байраченко І.В., Мельник В.І., Коломієць Г.І.

В 1964 р. було створено когерентно-імпульсну РЛС для вимірювання швидкості і напрямку дрейфу метеорних слідів, що дало можливість кафедрі брати участь у програмі Міжнародного року спокійного Сонця (Чумак Ю.В., Мойся Р.І., Коломієць Г.І.).

Завдяки створенню досконалої на ті часи експериментальної бази та наполегливій роботі, основні викладачі та співробітники кафедри протягом 1967-72 рр. захистили під керівництвом проф. Фіалка Є.Й. кандидатські дисертації. За результатами цих робіт було отримано дані про сезонні та добові варіації кількості метеорів; установлено закон розподілу метеорних тіл за масами (Байраченко І.В.), визначено початкові радіуси метеорних слідів (Мойся Р.І.). В роботах, що велись Коломійцем А.Р., було підтверджено роль метеорів у спорадичній іонізації Е-шару іоносфери.

Завдяки вдосконаленню радіолокаційної апаратури, створеної співробітниками кафедри, її колектив здобув можливість брати участь у Всесоюзній науковій програмі «Активні експерименти у космосі», яка розпочалась у 1970-ті роки. Ці роботи велись у співробітництві з Інститутом земного магнетизму, іоносфери і поширення радіохвиль АН СРСР (ІЗМІРАН, м. Троїцьк Московської області), який був головною організацією у цій програмі. Роботи велися в експедиційному режимі з виїздом співробітників кафедри до місця проведення експериментів у Астраханську область Росії.

Перший же експеримент, у якому брали участь співробітники кафедри під керівництвом доц. Мойсі Р.І, під назвою «Зарниця-2», дав цікаві наукові результати: апаратурою кафедри було зафіксоване випромінювання радіохвиль при взаємодії електронного пучка, що викидався з борта ракети, з утворюваною цим же пучком плазмою. Ці дані дали можливість побудувати теорію плазмово-пучкової взаємодії і, зокрема, плазмово-пучкового розряду стосовно до активних плазмово-пучкових експериментів у іоносфері. Результати експериментів «Зарниця-2» та «Сполох», одержані співробітниками кафедри, були високо оцінені при експозиції на ВДНГ СРСР у Москві, а відповідальний виконавець цих робіт Мойся Р.І. був нагороджений бронзовою медаллю ВДНГ.

Співробітники кафедри брали також участь у радянсько-французьких експериментах «Аракс-1», «Аракс-2» та інших, забезпечуючи наземні радіолокаційні спостереження створюваних у верхніх шарах іоносфери плазмових утворень. Ця робота проводилася в співдружності зі співробітниками кафедри астрономії фізичного факультету, які виконували одночасні оптичні спостереження.

Продовжувались і традиційні для кафедри теоретичні та експериментальні роботи по вивченню взаємодії радіохвиль з іонізованими метеорними слідами. У 1975-76 рр. спостережний пункт було переведено з с. Трипілля у Бородянський район поблизу с. Пилиповичі, де надалі й проводились радіолокаційні спостереження метеорів.

Для уточнення методів обробки радіолокаційних спостережень метеорів теоретично та експериментально вивчали взаємодію електромагнітних хвиль з плазмовими утвореннями. В результаті цих робіт було побудовано електродинамічну теорію розсіювання радіохвиль метеорними слідами (Мойся Р.І., Чумак Ю.В.), що дало можливість обробляти радіолокаційні спостереження метеорних слідів перехідного та надущільненого типу, вивчено вплив геомагнітного поля на еволюцію метеорних слідів (Левитський С.М., Абдрахманов Н.), розглянуто вплив повздовжніх неоднорідностей метеорних слідів на дифракційну картину розсіювання ними радіохвиль (Коломієць Г.І.), експериментально вивчено відбиття радіохвиль від лабораторних моделей метеорних слідів (Левитський С.М., Байраченко І.В.).

Чумаком Ю.В. та Мойсею Р.І. розроблено програму для моделювання на ЕОМ радіолокаційних спостережень метеорів, яка вказала на той внесок, що його мають давати у спостереженнях метеорні сліди різних типів.

Крім метеорних досліджень, виконувалися також лабораторні дослідження плазми. Зокрема, в співдружності з Інститутом загальної фізики АН СРСР (м. Москва) виконувалися лабораторні експерименти з проходження потужних електромагнітних хвиль крізь бар’єри закритичної плазми (Левитський С.М., Задирака Ю.В.). Для дослідження імпульсної плазми, що створюється ерозійним іскровим джерелом з ковзним розрядом, Левитський С.М. із Задиракою Ю.В., Богданом Л.С. та Сигаловським Д.Ю. розробили й реалізували спеціальну експериментальну установку. За результатами названих робіт було отримано патент та захищено дві кандидатські дисертації (Задирака Ю.В., Богдан Л.С.).

Продовжуючи вивчення взаємодії електронних пучків із плазмою, Левитський С.М. та Анісімов І.О. теоретично досліджували явище перехідного випромінювання у неоднорідній плазмі в рамках міжнародного космічного проекту АПЕКС (провідна організація – ІЗМІРАН АН СРСР). На підставі цих робіт пізніше були розроблені методи просвітлення плазмових бар’єрів для електромагнітних хвиль (відповідні експерименти виконувалися в Інституті ядерних досліджень АН УРСР) та методи діагностики плазмових утворень за перехідним випромінюванням.

На базі центру автоматизації експерименту, який працював при кафедрі, в 1993-95 рр. було створено мережевий центр Київського університету. В 1995 р. було створено WWW-сервер Київського університету, а у 1996 р. - WWW-сервер радіофізичного факультету. З цього моменту Київський університет став ланкою світового інформаційного простору. Продовженням цих робіт стало приєднання до мережевого центру корпусів гуманітарних факультетів у центрі Києва та підвищення швидкодії інформаційних каналів. Результатом розвитку цього напрямку стало створення кількох систем автоматизації наукового експерименту із вбудованими комп’ютерами, а також впровадження відповідних курсів лекцій та практикумів (Анісімов І.О., Бойко Ю.В., Левитський С.М., Погорілий С.Д.).

Для забезпечення ефективної роботи кафедри багато зусиль доклали інженерно-технічні співробітники Адаменко О.С., Бердников В.Г., Донець Н.Ф., Козонущенко О.І., Костюхіна Л.О., Кот О.О., Котляров І.Ю., Красовський С.М., Лук’янський Е.В., Озірний Л.В., Орішичева Н.В., Полікарпова З.Я., Рибець М.Б., Розенберг П.І., Сигаловський Д.Ю., Солошенко В.В., Тимченко В.П., Шульга А.І.

Видавнича робота кафедри

1. Сигаловський Д.Ю. Електронна оптика. - К.: Наукова думка, 1977. -160 с.
2. Левитский С.М. Взаимодействие электронных потоков с бегущими электромагнитными волнами. – К.: Изд. КГУ, 1980.
3. Левитський С.М., Сигаловський Д.Ю. Енергетика і плазма. - К.: Знання, 1980. – 48 с.
4. Левитський С.М., Сигаловський Д.Ю. Плазма служить людині. - К.: Наукова думка, 1981. - 216 с.
5. Коломиец А.Р. Методические указания к проведению лабораторных работ по курсу «Радиотехника и электронные приборы». - К.: Изд. КГУ, 1984.
6. Левитский С.М., Кошевая С.В. Вакуумная и твердотельная электроника СВЧ. - К.: Вища школа, 1986.
7. Левитський С.М., Сигаловський Д.Ю. Работают электронные и ионные лучи. - К.: Вища школа, 1987. - 200 с.
8. Левитский С.М. Элементы и узлы цифровых радиоэлектронных устройств. - К.: УМК МО, 1990.
9. Левитский С.М. Сигналы и спектры. - К.: УМК МО, 1990.
10. Байраченко І.В. Радіотехнічні кола і сигнали. - К.: ВПЦ «Київський університет», 1992.
11. Анісімов І.О., Бойко Ю.В. Лабораторні роботи з радіоелектроніки. Практикум з моделювання на ЕОМ аналогових електронних схем. - К.: Навчальна типографія Київського університету ім. Т.Шевченка, 1994. - 26 с.
12. Погорілий С.Д. Лабораторні роботи з програмного конструювання. (Методичний посібник). - К.: ВПЦ «Київський університет», 1995 (2-е видання – 2001 р.).
13. Байраченко І.В., Слюсаренко І.І. Збірник задач з курсу «Радіотехнічні кола і сигнали». – К.: ВПЦ «Київський університет», 1996.
14. Погорілий С.Д. Дискретна математика. - К.,:ВПЦ «Київський університет», 1996.
15. Левитский С.М., Бойко Ю.В. Лабораторні роботи з основ радіоелектроніки. - К.: ВПЦ «Київський університет», 1996.