Спеціальний факультет з перепідготовки кадрів за новими перспективними напрямками науки і техніки

Спеціальний факультет (спецфакультет) по перепідготовці кадрів за новими перспективними напрямками науки і техніки був створений при радіофізичному факультеті згідно наказу Міністерства вищої та середньої спеціальної освіти СРСР і почав працювати з 1 вересня 1979 року. Одночасно в СРСР було створено ще два таких же спецфакультети при Московському та Ленінградському університетах.

Таким чином, можна стверджувати, що в Київському університеті за всю його історію було два спецфакультети і обидва мали саме безпосереднє відношення до радіофізичного факультету (першим був сам радіофізичний факультет в силу його «закритості», а другий – спеціальний в силу специфіки навчального процесу: не первісне навчання, а перепідготовка).

Створення таких спецфакультетів було викликано потребами прискореної перепідготовки науково-технічних працівників та інженерних кадрів, які працювали у найбільш сучасних галузях науки та техніки, але не мали відповідної фахової освіти; або ж давно отримали таку освіту і не були знайомі з її останніми досягненнями. Проблема перепідготовки стала дуже актуальною тому, що внаслідок інтенсивного впровадження нових наукових напрямків (лазерної техніки, мікроелектроніки, оптоволоконної техніки тощо) у промисловість виникла проблема адаптації інженерних кадрів, які вимушені були згідно своїх штатних посад займатися цими питаннями, але не мали для цього відповідних знань та кваліфікації, бо вони в свій час (10-20 років тому) закінчили технічні або інші вузи, де ці напрямки не вивчалися або вивчалися в недостатньому обсязі. Бувало й так, що наукові напрямки виникали вже після того, як ці працівники отримали свій диплом. Проведений аналіз показував, що, наприклад, розробкою або експлуатацією лазерної техніки на провідних підприємствах військово-промислового комплексу в значній мірі займалися інженери, які в свій час закінчили педагогічні, машинобудівні або електротехнічні вузи, і вони, природно, грунтовно не знали (або взагалі не знали і ніколи не вивчали) ні квантової механіки, ні квантової електроніки, ні інтегральної мікроелектроніки. І така ситуація була в багатьох галузях. Звільнювати з посад цих людей (щоб запросити інших) було неможливо, але й тримати недостатньо кваліфікованих працівників також недоцільно. Це була водночас науково-технічна і соціальна проблема.

Всі ці прогалини в плановому господарстві СРСР мали ліквідувати спецфакультети, яких потім стало в СРСР близько 10.

В положенні про спецфакультет зазначено, що вчитися на ньому можуть тільки слухачі, які вже мають вищу освіту інженерно-технічного профілю. Передбачалося, що за 1 рік інтенсивного навчання на стаціонарі або за 2 роки на вечірньому відділенні вони повинні пройти фахову перепідготовку. Суспільні та гуманітарні дисципліни не вивчалися. Завершувалось навчання виконанням та захистом випускної роботи (більш скорочений за термінами виконання, але не за обсягом, аналог дипломної роботи) на Державній екзаменаційній комісії. Випускникам видавався диплом про перепідготовку спеціального зразка, який мав силу диплома про другу вищу освіту.

Перепідготовка проводилась безкоштовно за рахунок бюджетного фінансування із збереженням за фахівцями їх заробітної платні та старої посади. Передбачалося також, що після проходження перепідготовки доцільно було підвищити посаду або статус працівника.

Треба відзначити, що в цій ситуації виникали певні адміністративно-правові колізії.

З одного боку, керівники підприємств і керівники підрозділів суто об'єктивно були зацікавлені в тому, щоб через 1 рік отримати кваліфікованого фахівця, який вже давно адаптований на даному підприємстві, має своє робоче місце (часто це був сам керівник підрозділу) і може зразу використовувати набуті знання. З іншого боку, з даного підрозділу на рік фактично «зникала» людина, яку, якщо треба, можна було послати збирати картоплю до колгоспу, або відправити чергувати до народної дружини. Крім того, ту роботу, яку ця людина виконувала на робочому місці (нехай не дуже кваліфіковано в силу недостатньої фахової підготовки), повинен був цілий рік виконувати хтось інший. Це були типові колізії соціалістичної системи господарювання.

Такі обставини викликали певні проблеми при формуванні контингенту слухачів спецфакультету. І якщо керівники підприємств добре розуміли необхідність такої перепідготовки, то керівники підрозділів розуміли це не завжди. Ці проблеми треба було вирішувати, і вони вирішувалися багатьма засобами.

На вечірньому відділенні таких проблем не було, але вчитись після повного робочого дня було важко. Тому вечірнє відділення існувало лише перші 5-6 років роботи спецфакультету, а потім залишилась лише денна форма навчання.

Формальним керівником спецфакультету (як і всіх підрозділів радіофізичного факультету) був декан радіофізичного факультету (в час заснування - проф. Находкін М.Г., потім проф. Третяк О.В., а далі – проф. Мелков Г.А.). Така субординація була протягом всього терміну існування спецфакультету (1979 - 1995 рр.). Деканат та Вчена рада факультету здійснювали по відношенню до спецфакультету всі ті методичні та організаційні дії, що і до звичайних кафедр факультету. Ця робота сприяла підвищенню ефективності роботи спецфакультету.

Фактичним керівником навчального процесу був заступник декана по спецфакультету (перші 10 років існування - проф. Воронцов В.І., потім доц. Тичинський А.В. і, останнім, доц. Новоселець М.К.). Всю організаційно-методичну роботу проводив вчений секретар спецфакультету (перші 10 років - Висоцький В.І.).

Спочатку на факультеті було створено лише одне відділення за спеціальністю «Лазерна техніка» з денним та вечірнім відділеннями. Базовим підприємством було об’єднання «Завод Арсенал», де на той час існувало багато тематики, пов'язаної з різними типами лазерних приладів. Набір на денне та вечірнє відділення складав по 25 осіб.

Перед початком навчального року була проведена велика організаційна та методична робота. Досвіду по організації навчального процесу на спецфакультетах не було. По-перше, треба було розробити критерії ефективності навчання, виробити вимоги до всього комплексу дисциплін, розробити навчальні плани та програми, які повинні узгоджуватися між собою і враховувати ряд обставин, які визначали специфіку навчання на спецфакультеті, зокрема:

1. Слухачі можуть мати дуже широкий спектр попередніх знань (від випускників фізичних факультетів, які вже мали відповідний фундамент, і до випускників вузів, які були дуже далекі від проблем фізики та фізичних основ конкретної спеціальності (спочатку це була квантова механіка і квантова радіофізика, а потім і мікроелектроніка, і волоконна оптика).
2. Слухачі дуже розрізнялися за віком (були вчорашні випускники, які пропрацювали на підприємстві лише декілька років, а були й «ветерани», яким було за 50 років). Це дуже істотно впливало на характер засвоєння матеріалу.
3. Слухачі розрізнялися за своїм виробничим досвідом - були ті, хто конструкторуював і розробляв лазерні прилади, а були і ті, хто їх просто експлуатував, не розуміючи по суті, які процеси в них відбуваються. Були керівники підрозділів, а були і інженери, які все життя пропрацювали на робочих посадах (особливо це стосувалось таких спеціальностей, як налагоджувач різних прецизійних оптичних приладів, де основне – досвід і де робітник отримував заробітну платню набагато вищу, ніж його керівник - інженер).

Всі ці важливі обставини, яких апріорі не існує для студентів основного факультету, вчорашніх учнів, треба було враховувати.

Організаційно спецфакультет не був самостійним підрозділом (типу кафедри), він базувався на тій кафедрі, яка була найближчою за тематикою перепідготовки, і на якій працювали її штатні працівники (перші 10 років - це були Воронцов В.І. та Висоцький В.І.). Спочатку (від створення і до 1983 року) спецфакультет був при кафедрі квантової радіофізики. Ця кафедра контролювала методичну та навчальну роботу на спецфакультеті. Програма навчання включала пришвидшене вивчення необхідних основ вищої математики (математичного аналізу, лінійної алгебри, диференційних рівнянь, математичної фізики, теорії ймовірностей), необхідних курсів теоретичної фізики (електродинаміки, квантової механіки, основ теорії випромінювання), курсів радіофізичної підготовки (фізики плазми, статистичної радіофізики, фізики твердого тіла) та спецкурсів, які відносяться до загальної та спеціальної підготовки фахівців з лазерної техніки (квантової електроніки, фізики лазерних систем, квантової гірометрії, різні курси з лазерних технологій, тощо). Ці курси читали як викладачі радіофізичного факультету, так і провідні вчені АН УРСР (акад. Бродин М.С.) і фахівці базового підприємства (доц. Шаповал В.З., доц. Тетера В.П. та багато інших). Більша частина занять проходила на території факультету, а деякі спеціальні курси читалися фахівцями (в тому числі Головними конструкторами ЦКБ) базового підприємства на території об’єднання «Завод Арсенал» при безпосередньому контролю з боку штатних працівників спецфакультету.

В 1984 році перелік напрямків перепідготовки було значно розширений – введена перепідготовка за спеціальністю «Інтегральна та функціональна мікроелектронна техніка». Базовим підприємством для цієї перепідготовки було обрано НПО «Сатурн», де існувала значна потреба в перепідготовці фахівців з мікроелектроніки та НПО «Мікрокристал». Велику допомогу організації перепідготовки надавало керівництво НПО «Сатурн» на чолі з Генеральним директором Гасановим Л.Г. Ця спеціальність також передбачала денне та вечірнє відділення. Було розроблено програму перепідготовки та відповідні навчальні плани. Замість курсів з лазерної фізики та лазерної техніки вивчались дисципліни, які відносяться до різних галузей напівпровідникової техніки та технології, а також мікроелектроніки та функціональної техніки. Детально вивчалися (як на лекціях та семінарах, так і в лабораторіях факультету і Інституту фізики напівпровідників АН УРСР) нові методи технології мікроелектроніки. Для викладання були додатково залучені фахівці з Інституту фізики напівпровідників (зокрема, чл.-кор. АН УРСР, проф. Литовченко В.Г, доц. Попов В.Г. та інші). Протягом багатьох років лекції з електродинаміки на вечірньому та денному відділеннях з успіхом і на високому рівні читав проф. Степко М.Ф., який зараз є заступником Міністра освіти та науки України.

В 1983 р. на радіофізичному факультеті була створена кафедра теоретичної радіофізики. Очолив кафедру акад. Бар'яхтар В.Г. Керівники спецфакультету (проф. Воронцов В.І. та проф. Висоцький В.І.) були переведені до неї як штатні викладачі з кафедри квантової радіофізики. До цієї нової кафедри переведено і навчально-методичне керівництво спецфакультетом. На кафедру також були переведені і ті сумісники (провідні фахівці з АН УРСР), які раніше працювали на спецфакультеті (професори. Бродин М.С., Литовченко В.Г., Якименко І.П.).

У 1985 році при спецфакультеті було відкрито спеціальне (виходить, що двічі спеціальне!) відділення по перепідготовці викладачів та співробітників системи Міністерства вищої та середньої спеціальної освіти УРСР в галузі обчислювальної техніки. Це відділення існувало як денна форма навчання тривалістю 6 місяців. Метою такого «скороченого» навчання була «ліквідація комп'ютерної безграмотності» викладачів вузів і навчання їх як основам програмування, так і методам автоматизації експериментів. Це була раціональна ідея - почати розповсюдження комп'ютерних технологій через викладачів, які повинні були далі впроваджувати їх під час роботи зі студентами. Цей напрямок перепідготовки існував декілька років. Він відіграв важливу роль у розвитку науки. Зокрема, значна частина викладачів та наукових працівників радіофізичного факультету пройшли перепідготовку на цьому відділенні. Цей вид перепідготовки тривав 2 роки.

В 1987 році на спецфакультеті була відкрита спеціальність перепідготовки «Волоконно-оптичні системи зв'язку». Створення цієї спеціальності обумовлене бурхливим розвитком волоконно-оптичних систем передачі інформації. Вони замінювали провідні системи зв'язку, але відповідних фахівців для їх розробки та свідомої експлуатації було дуже мало. Прокладанням та використанням цих систем традиційно займалися фахівці з Міністерства зв'язку, яке раніше використовувало тільки електричні провідні засоби зв'язку. Базовим підприємством для цієї галузі перепідготовки був Київський інститут зв'язку, а куратором призначено завідувача кафедри волоконних систем передачі в цьому інституті доц. Катка В.Б.

У цьому ж 1987 році на спецфакультеті розпочата «повноформатна» перепідготовка фахівців за спеціальністю «Автоматизація експериментальних досліджень». У процесі навчання слухачі вивчали обчислювальну фізику, операційні системи, методи автоматизації експериментів, методи обробки даних та інші фундаментальні та прикладні курси. Активну участь в навчальному процесі брали Антонов В.Н., Погорілий С.Д., Кучеренко Ю.Н., Бойко Ю.В. та інші викладачі. Набутий під час роботи досвід був використаний при створенні аналогічної спеціалізації для студентів радіофізичного факультету.

В 1989 році відкрилося ще одна спеціалізація перепідготовки - «Фізика високотемпературної надпровідності» (ВТНП). Це – абсолютно «гаряча» галузь науки, яка була заснована за 2-3 роки до цього. Лекції з різних аспектів ВТНП читали такі знані фахівці, як професори Пан В.М., Пашицький Е.А., Рябченко С.М.

Останньою зі спеціальностей перепідготовки була спеціальність «Радіофізичні методи медичної діагностики». Ця спеціальність була створена в 1992 році і існувала до 1995 року. Її метою була перепідготовка медичних та технічних працівників, які мають справу з різними сучасними фізичними методами та системами медичної діагностики та терапії (наприклад, магніторезонансних томографів, лазерних скальпелів, тощо), але не досить добре знають медико-біологічні особливості дії цих приладів і систем (якщо вони є просто фахівці з експлуатації електронних приладів), або не досить добре знають фізичні процеси та явища, які відбуваються при використанні цих приладів (якщо вони є лікарями, які використовують ці прилади і системи).

Таким чином, в процесі перепідготовки потрібно було розв'язати двоєдине завдання - ознайомити медиків, які використовують сучасне фізичне обладнання, з електронікою та фізикою роботи обладнання, а фахівців з експлуатації приладів - з особливостями їх біологічної дії та з основами медицини, біології та фізіології. Крім того, метою перепідготовки було фахове ознайомлення з сучасними комп’ютерними технологіями, які широко використовуються в медицині.

Ця робота проходила в тісній співпраці з Київським медичним інститутом та рядом наукових медичних центрів. Слухачам читалися лекції з основ біології та медицини, а також з основ фізики та медичної технології. Дуже велика увага приділялася вивченню фізичних основ роботи різних приладів та систем. Все це підкріплювалось практичними та лабораторними заняттями на унікальних діагностичних та терапевтичних приладах як на факультеті, так і у відповідних медичних центрах.

Робота цієї спеціальності перепідготовки була припинена в 1995 році, а на базі спецфакультету в той же рік була створена кафедра медичної радіофізики, яка почала готувати фахівців з однойменної спеціальності.

За 16 років існування спецфакультет провів фахову перепідготовку понад 800 спеціалістів з різних галузей виробництва, які працювали і працюють у багатьох організаціях та установах Києва та ряду міст України. Ці спеціалісти зробили істотний вклад у розвиток України. На базі спецфакультету було створено три кафедри, які існують і зараз. Досвід, отриманий під час перепідготовки, був використаний для оптимізації навчального процесу на всіх кафедрах радіофізичного факультету.

Треба відзначити, що протягом всіх років роботи спецфакультету існували чудові ділові та особисті стосунки між керівництвом базових підприємств та радіофізичним факультетом, який забезпечував процес перепідготовки. Всі робили одну спільну державну справу. І одночасно це дуже піднімало авторитет університету взагалі, а факультету зокрема.

Існував і зворотній зв'язок. Керівництво підприємств на власному досвіді переконувалось у високому науковому потенціалі вчених факультету і замовляло їм виконання різних господарських тем, що теж сприяло підвищенню і стану науки на факультеті, і рівню перепідготовки фахівців.