Стріха Віталій Іларіонович

1931-99 рр., професор, завідувач кафедри, проректор Київського університету, Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки

Закінчив кафедру фізики напівпровідників Київського Державного університету ім. Т.Г.Шевченка в 1955 р. і був прийнятий на роботу в наукову лабораторію радіофізичного факультету. В 1962 р. захистив кандидатську дисертацію “Исследование физических процессов в точечных диодах и их связи со свойствами полупроводника» (науковий керівник проф. В.Є.Лашкарьов).

У 1968 р. захистив докторську дисертацію «Исследование физических процессов в контакте металл-полупроводник».

Пройшов шлях від наукового співробітника, старшого наукового співробітника, завідуючого лабораторії до професора, завідувача кафедри фізики напівпровідників радіофізичного факультету (1975-96 р.р.), з 1984-90 р. обіймав посаду проректора з наукової роботи Київського університету.

Ним розроблено та прочитано 7 спеціальних нормативних курсів. Серед них: “Контактні явища у напівпровідниках”, “Методи досліджень напівпровідників”, “Напівпровідникові сенсори” та інші.

Основний напрям наукової роботи – вивчення фізичних основ функціонування та застосування контактних структур і, головним чином, контакту метал-напівпровідник з бар’єром Шоткі. Вперше експериментально обґрунтовано фізичну модель реального контакту, в якій враховані зазір між металом та напівпровідником та поверхневі стани в контакті. На базі цієї моделі розвинуто теорію реальних контактів, передбачено ряд нових фізичних ефектів: зміна вольт-амперних характеристик з частотою, слабка залежність ємності від напруги, ділянки вольт-амперних характеристик з негативним опором та інше. Розроблено теорію роботи надвисокочастотних приладів з бар’єром Шоткі, сонячних елементів на базі контакту метал-напівпровідник і на основі результатів теорій проведена оптимізація параметрів цих приладів. На основі контактних багатошарових структур створено та досліджено новий клас приладів – біосенсори. Розроблено теорію проходження темнових та світлових струмів у багатошарових структурах з поруватим кремнієм.

Під його керівництвом захищено 30 кандидатських (одна з них громадянкою КНР) та 4 докторських дисертації. Він був членом редколегії декількох наукових збірників, зокрема такого як “Известия вузов.Физика”.

Був організатором і керівником наукової школи з вивчення фізичних явищ в контактах метал-напівпровідник та приладів на їх основі. Вона бере відлік від створення на кафедрі Проблемної лабораторії фізики та техніки напівпровідників, науковим керівником якої він був в 1961-99 рр. Школа має широке наукове визнання та послідовників як в Україні, так і за кордоном.

Був керівником Державної науково-технічної комплексної програми “Нетрадиційні джерела енергії, включаючі сонячні, вітрові та електрохімічні”, спільної міжвідомчої наукової програми АН УРСР та Мінвузу УРСР (1992-96 рр.). Він був Головою декількох Координаційних рад та секцій, у 1992 р. організував та очолив академію Вищої школи України.

Мав численні нагороди за науково-навчальну діяльність. Серед них: Державна премія України в галузі науки і техніки у 1970 р., “Диплом почета” ВДНГ СРСР, почесна грамота МВССО УРСР, був Лауреатом нагороди Ярослава Мудрого Академії наук Вищої школи України, двічі отримав звання “Соросовський професор”(1995, 1997 рр.) та інші.

Є автором 6 монографій. Список його статей та брошур налічує біля 300 найменувань. Він є одним з авторів більше ніж 30 рукописних звітів, захищених за межами університету, 3 учбових посібників та 1 підручника.