Бар’яхтар Віктор Григорович

1930 р.н., професор, завідувач кафедри, академік НАН України, Лауреат Державних премій України в галузі науки і техніки

Засновник кафедри математики та теоретичної радіофізики. Закінчив Харківський державний університет в 1953 р. Навчався в: 1948 — 1951 рр. — Ленінградський Державний університет; в 1951 — 1953 рр. — Харківський Державний університет. У 1959 р. захистив кандидатську дисертацію, а в 1965 р. — докторську. В 1972 р. обраний член–кореспондентом, а в 1979 р. — академіком АН УРСР, членом Президії АН УРСР. В 1954 — 1973 рр. — науковий співробітник, завідувач лабораторії Харківського фізико–технічного інституту АН УРСР. В 1973 — 1982 рр. — завідувач відділом, заступник директора з наукової роботи Донецького фізико-технічного інституту АН УРСР. У 1982 — 1989 рр. — академік-секретар відділення фізики та астрономії АН УРСР, 1983 — 1986 рр. — засновник і завідувач кафедри теоретичної радіофізики на радіофізичному факультеті Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка, 1986 — 1996 рр. — засновник та завідувач кафедри математики та теоретичної радіофізики радіофізичного факультету, 1982 — 1985 рр. — завідувач відділом Інституту теоретичної фізики АН УРСР, 1985 — 1989 рр. — директор Інституту металофізики АН УРСР, завідувач відділом теоретичної фізики Інституту металофізики АН УРСР. З 1995 р. — директор Інституту магнетизму Міносвіти та науки і НАН України.

Бар’яхтар В.Г. — видатний український вчений у галузі фізики, який отримав результати світового рівня в теорії магнетизму конденсованих середовищ, надпровідності, механічних властивостей твердих тіл, нелінійних явищ у фізичних системах і кінетики солітонів. Разом із своїми колегами та учнями він створив теорію колективних спектрів магнітопружних хвиль у магнітних матеріалах, розвинув макроскопічну теорію релаксації магнітного моменту у феромагнетиках з урахуванням обмінної взаємодії, був одним з ініціаторів вивчення статичних і динамічних властивостей ґраток циліндричних доменів, у яких, зокрема, було передбачено, а потім експериментально відкрито ізоструктурні фазові перетворення. Сформулював нову точку зору на доменні структури як неоднорідний стан поляризованих середовищ, що дозволило з єдиних позицій описати властивості магнетиків, сегнетоелектриків і надпровідників в околах фазових перетворень. Він одним із перших зайнявся вивченням нелінійних властивостей магнітних матеріалів і впровадженням поняття солітона у фізику магнетизму. Отримав принципово важливі результати з кінетики солітонів. Широко відомі його роботи, присвячені оригінальному застосуванню концепції псевдопотенціалу в теорії нормальних металів і надпровідників, зокрема, високотемпературних, і теорії топологічних фазових перетворень.

Брав активну участь у роботі з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Він був головою Комітету з ядерної політики при Президенті України, членом міжнародної координаційної ради країн ЄЕС з проблеми зменшення наслідків аварії на ЧАЕС, членом групи міжнародного проекту “Чорнобиль” при МАГАТЕ, членом науково-технічної ради Уряду з надзвичайних ситуацій та членом науково-технічної ради МінЧАЕС, головою комісії з проблем Чорнобиля Академії наук України.

Є автором понад 500 наукових праць, у тому числі 16 монографій з фізики і 5 монографій з проблем ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, співавтором разом з Ахієзером А.І., Пелетмінським С.В. відкриття “Магнітоакустичний резонанс в феро-, фері- та антиферомагнетиках” (1956 р.).

Читав основні курси лекцій в Харківському університеті, Донецькому університеті, Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка та Національному технічному університеті України «КПІ». Брав участь у створенні фізико-технічних факультетів Харківського університету та КПІ, є одним з організаторів і першим деканом фізико-математичного факультету Національного технічного університету України «КПІ».

Серед його учнів 23 доктори наук, шість Дауреатів Державної премії України (Стефановський Є.П., Боровик А.Є., Попов В.А, Тарасенко В.В., Криворучко В.Н., Яблонський Д.А.), два керівники науково-дослідних інститутів (Варюхін В.М., Клепіков В.Ф.), академік Семиноженко В.П., чл.-кор. Академії педагогічних наук Горобець Ю.І.

Бар’яхтар В.Г. — засновник і перший Президент Українського фізичного товариства, член Американського та Італійського фізичних товариств, член Російської академії творчості, мистецтва і соціальних проблем, член Нью-Йоркської Академії наук.

Наукові досягнення відзначені трьома преміями Національної Академії наук, трьома Державними преміями України в галузі науки і техніки, двома міжнародними преміями. Свідоцтвом великого громадського значення діяльності Бар’яхтара В.Г. є нагородження його трьома орденами та Почесним знаком Президента України, а також пам’ятною медаллю Папи Римського Іоанна Павла ІІ.

Є Лауреатом Державних премій України в галузі науки і техніки за цикл робіт “Відкриття, теоретичне та експериментальне дослідження проміжного стану антиферомагнетиків” (1971 р), за відкриття і дослідження динамічних явищ, зв’язаних з фононними взаємодіями в магнітних кристалах (1986 р), за роботи, пов’язані з ліквідацією аварії на Чорнобильській АЕС (1999 р), Премії АН УРСР ім. К.Д.Синельникова за роботи в галузі фізики (1978 р), Премії ім. М.М.Крилова АН УРСР за роботи в галузі математичної фізики (1985 р.), 1993 р. - Премія АН України ім. М.М.Боголюбова, Міжнародної премії М.М.Боголюбова Об’єднаного інституту ядерних досліджень (Дубна, Росія, 1999 р.), Премії Міжнародної Федерації науковців католицького фонду Святого Валентина (Італія, 2000 р.), “Заслужений діяч науки і техніки Української РСР” (1980 р.).

Основні монографії

1. Ахиезер А.И., Барьяхтар В.Г., Пелетминский С.В. Спиновые волны. - М.:Наука, 1967.
2. Bar’yakhtar V., Іvanov B. Modern magnetіsm. - Moscow: Nauka, 1986.
3. Барьяхтар В.Г., Горобец Ю.И. Цилиндрические магнитные домены и их решетки. - К.: Наукова думка, 1988.
4. Baryakhtar V.G., Zarochentsev E.V., Trіotskaya E.P. Theory of Adіabatіc Potentіal and Atomіc Propertіes of Sіmple Metals. Gordon and Breach Scіences Publіshers, OPA, London, 1999.